ТЕРОР ГОЛОДОМ

Стратегія знищення ворога голодом стара як світ. Міста та фортеці брали облогою. А голод і спрага клали до ніг завойовників усі трофеї. Справа була за малим – прибрати трупи померлих.

Взявши владу у свої руки, більшовики нічого нового не вигадали у військовій справі та стратегії поневолення територій. Від Кромвеля вони взяли назву — «Червона армія», від Лінкольна — «інтернаціоналізм» у збройних силах, від якобінців — терор, від Паризької комуни — червоний прапор. А ось чому голод – цей до- і середньовічний спосіб завоювання народів? Кому це спало на думку? Є одна цитата, яка дозволяє припускати, що Троцькому.

Ось Гетьман Скоропадський стверджував, що «головний хребет» українського аграрного сектору – це заможне селянство. І переважно, — селянство Таврійської, Херсонської та Катеринославської губерній. Оскільки Бронштейн дуже шанував Скоропадського, то в цьому питанні був із ним повністю згоден. Ще й тому, що сам був родом із півдня України, а його батько, Давид Бронштейн, орендував кілька сотень гектарів землі в Херсонській губернії. Син Давида викристалізувався в жорстокого та непримиренного адміністратора із жагою до необмеженої влади. У мирні часи та у мізерних масштабах таких персонажів називають самодурами.

Але епоха була інша. Масштаби інші. І Ленін всіляко підтримував це чудовисько. На початку 1919 року, готуючись до третього походу на Україну, Троцький так звернувся до агітаторів, яких направляли в українські міста та села (а казати він був мастак):

«Рада Народних Комісарів твердо сподівається, що ви не осоромите землі російської! Ні для кого не секрет, що не Денікін змусив нас залишити кордони України, а грандіозне повстання, яке підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, надзвичайну, комісарів зненавидів український селянин до глибини душі. У ньому прокинувся вільний дух запорізького козацтва та гайдамаків, що спав сотні років. Це страшний дух, який вирує, як сам грізний Дніпро на своїх порогах, і змушує українців творити чудеса хоробрості. Лише безмірна довірливість та поступливість, відсутність свідомої необхідності постійної міцної спайки всіх членів громади не лише у військовий, а й у мирний час – щоразу губили українців. Пам’ятайте про цю особливість характеру українця та успіх вам буде забезпечений! Пам’ятайте, що так чи інакше, але нам необхідно повернути Україну Росії. Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, Чорного моря – Росія не може існувати, а з нею і Радянська влада, і ми з вами!»

Ворога було визначено. Плани окреслені. Для автора «перманентної революції» базовою величиною був пролетаріат, бо не був володарем власності. Нічого не мав, крім своїх ланцюгів. А селянин – власник. Тому завдання стояло грандіозне – позбавити селян власності, загнати наймитами до колгоспів.

Проблема полягала в тому, що українське селянство було добре озброєне. Ленін прийняв програму «боротьби з політичним бандитизмом». Почалося вилучення зброї у населення.

Тільки за березень 1920 року в українських селян було вилучено (силою) 43 гармати, 1812 кулеметів, 31788 гвинтівок, 2312 шабель, 3902 револьвери та незліченну кількість боєприпасів. Навесні 1920 року було ліквідовано близько 40 тисяч повстанців. Селяни продовжували опір. Тоді вперше було випробувано стратегію терору голодом.

Перший голодомор стався у 1921-22 роках. На зміну «продразверстке» (рос.) було введено продподаток. Декрет вийшов 21 березня 1921 року. Більшовики дозволили вільну торгівлю хлібом та сільгосппродукцією в губерніях РРСР, УРСР та БРСР, а також у закавказьких республіках. Але! Умова – виконання планових хлібопоставок. Для посівної українським селянам виділили фонд 18 мільйонів пудів зерна, а на забезпечення розквартованої в Україні Червоної армії селяни мали здати 99 мільйонів пудів. До цього всього потрібно було досдати «недоїмку» продрозкладки попереднього 20-го року. Але це не все.

4 липня 21 року Ленін надсилає телеграму з вимогою збільшити вивіз хліба з України до Росії та на Кавказ. Було ухвалено рішення про щоденне відвантаження зерна: з Києва – 10 вагонів, Полтави – 20 вагонів, Кременчука – 5, Олександрівська – 7, Миколаєва – 5, Одеси – 5, Чернігова – 3. З 4 липня з України щодня вивозилося на 4125 тонн хліба більше, ніж було. Податкові ставки підняли на 70-80 пудів, причому за перерахунком на пшеницю, а не ячмінь і жито, — а це ще плюс 25%. Замість 8 пудів хліба із господарства селяни мали віддати 12.

Для придушення опору селянських господарств 28 липня у губернії вводять спецвійська ОГПУ, ЧОН та регулярні частини Червоної армії, озброюють агітаційні загони.

5 серпня виходить постанова «Ради Праці та Оборони», якою з Москви в Україну прямували 8000 робітників для виконання завдання відбору хліба у селян.

3 вересня Ленін зажадав у Християна Радковського сформувати «продміліцію» загальним числом 20000 багнетів і шабель, яка мала забезпечити збирання хліба.

Цього ж дня у Харкові на засіданні Політбюро ЦК КПБУ ухвалюється рішення ще збільшити продподаток на 11 мільйонів пудів.

Почалися репресії. Було запроваджено інструкцію застосування репресій у разі несдачі хліба. Четвертий параграф цієї інструкції наказував:

«Взяти у кожній волості від 15 до 20 осіб заручників із куркульського та середняцького населення. У разі, якщо якесь село відмовиться давати підписку про кругову відповідальність, або ж, давши підписку про виконання продподатку у 48-годинний термін відмовиться виконувати продподаток, такі села будуть проголошені ворогами Радянської влади. Половину заручників буде розстріляно, після чого буде взято нову групу. Весь готівковий зернохліб та зернофураж буде конфісковано».

Амінь.

Іона Якір щодня доповідав Раднаркому про поповнення багнетів і шабель з числа російського пролетаріату.

А Україну накрив голод. Страшний голод. Його наслідки змусили Раднарком УРСР 14 січня ухвалити постанову про зниження продподатку, заміни його на гроші та звільнення від нього голодуючих губерній та волостей – Олександрівської. Донецькій, Катеринославській, Харківській, Миколаївській, Тираспольській – довгий перелік.

16 січня 1922 року Мануїльський підписує постанову «про голод на півдні України».

22 січня у бюлетені «Українського Червоного Хреста» йдеться, що 90% селян Білоцерківської волості Херсонського повіту голодують.

28 січня Христиан Радковський пише доповідну записку Леніну до Москви, у якій наводить статистичні дані. Дані підтверджують висновки Радковського про те, що голод на півдні України – злочин, а не наслідок неврожаю: «… я маю констатувати: щодо продовольчої потреби наших голодуючих губерній ми виявили злочинну недбалість».

У 21-22 роках терор голодом забрав 1 200 000 українців. Це за офіційними даними, з якими можна ознайомитись у відкритих джерелах. Селянство було знекровлено та загнано в радгоспи та колгоспи. Але минуло 8 років. І люди, які все життя працювали на своїй землі, пам’ятали про колишні часи, де була власність та своє господарство, — стали масово виходити з цих радгоспів та колгоспів. Назрівав черговий селянський бунт. І тоді було ухвалено рішення повторити терор. 32 та 33 рік – це та сама акція з упокорення українського селянства. Більш масштабна. І більш безсовісна.

Відбирали худобу, птаха, землю. Виселяли ешелонами із країни. Розстрілювали. Норми хлібоздачі встановили непідйомні. За невиконання – позбавляли продовольства та товарів, необхідних для життя. До 180 районів України у березні 32 роки було застосовано блокаду! Заборонили постачання продуктів до шкіл, дитячих інтернатів у районах, які «не виконували норматив». До Москви йшли телеграми із проханням забезпечити дітей хлібом. Вони масово вмирали з голоду.

Багато хто помиляється, вважаючи, що люди покірно вм

ирали. Були повстання та бунти. У лютому 33 роки три села Одеського округу повстали. В основному жінки. Вигнали представників влади та відібрали запаси зерна. …Були заарештовані, частину — розстріляно. Таких випадків було чимало.

До речі, були й випадки людожерства. Їли вже померлих. Це було й у голодомор 21-22 років. Петровський писав доповідну в Раднарком про випадки людожерства у роки. Тут річ не в моралі. Так намагалися вижити. Або дати шанс вижити своїм дітям, які ще не опухли від голоду.

26 січня 1934 року у Москві відкрився 17 з’їзд ВКПб. На ньому виступив Постишев. Заявив: «Минулого року ми придушили націоналістичну контрреволюцію, ми розкрили націоналістичний ухил».

Це була головна мета нелюдів – перемогти націю голодом.

З приголомшливим сумом читаєш цифри колонізації спустошеної голодом української землі. З інформації, яка наведена у донесенні начальнику ГУЛАГу ОГПУ Берману, з п. 38 про перевезення в Україну громадян РРФСР та БСРР станом на 28 грудня 1933р. Видно, що план місяця виконано на 104,76%.

З Горьківської області до Одеської вивезено 35 ешелонів переселенців,

З Іванівської до Донецької – 44 ешелони,

З БРСР до Одеської – 61 ешелон,

Із центрального чорноземного округу до Харківської – 80 ешелонів,

Із Західної області РРФСР до Дніпропетровська – 109 ешелонів.

 

Везли людей та худобу. Тому що худоби в Україні не лишилося.

Ті з переселенців, хто свідчив, казали, що часто в’їжджали до хат, де ще лежали покійники. Ховати було нікому.

Для того, щоб міркувати – був голодомор чи не був – потрібно просто взяти документи і тихо, мовчки прочитати. Збагнути, що був. І не один. Жахнутися. І зрозуміти, що міфи про неврожаї – це технології.

А технології не вмерли. Просто терор голодом сьогодні використовують витонченіше. І тієї ж сапою вбивають народ. До речі, у величезній його частині вже не докорінно.

Це треба знати та пам’ятати. Щоб розуміти, що відбувається сьогодні